Не любіть того, що в світі!

        У вас коли не будь було таке, що ви одягаєте сорочку, а в результаті її ґудзики застібнуті неправильно? Чому так стається? Інколи поспішаємо, а інколи тому, що одягаємося не перед дзеркалом. Ми ніколи не помилимося, коли дивимося у дзеркало – Біблію, та відчуваємо на дотик, тобто в Дусі, що правильно одягаємося. Так само і життя молодої людини: перший ґудзик застібнув неправильно, а другий, та третій, ніби то правильно, але потім потрібно все починати з початку. В реальному житті виправити такі помилки не завжди можливо, бо час біжить, а повернути його назад вже не вдається. Тому Слово Боже ясно говорить нам: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Пр.22:6).

Зачитаймо ще одне місце: «Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає Любові Отцівської» (1Iв.2:15). Одне з головних слів, яке тут вжив Іван це «любити». Ми знаємо, що він був апостолом любові. Що таке любов? Це стосунки, відносини. Найвища форма відносин - любов, а найвища форма любові – жертва (Приклад найбільшої любові - Ів 3:16).

Жертва – це посвячення, тобто довготривалі стосунки. У цьому вірші я хочу звернути увагу саме на «ні того, що». Світ - це вороже оточення, в якому ми знаходимося. І найцікавіше те, що ми не можемо самостійно від нього відділитися. Немає волі Божої, щоб ми йшли в пустиню, сиділи в підвальному приміщені, монастирі. Служіння Боже в тому, що ми якраз повинні бути в цьому світі. Але водночас, находячись в ньому, потрібно не мати з ним ніяких стосунків.

Людина складається з духа, душі і тіла. Дух - частина людської сутності, призначена для спілкування з Богом. Це богопізнання. Душа - самопізнання. Людина дізнається, хто вона, які в неї думки. Біблія підказує, що у нас повинні бути думки, почуття як в Христа Ісуса. І третя складова – тіло, за яким ми впізнаємо один одного. В цій тілесній оболонці є відчуття, через які ми пізнаємо світ: зір, слух, нюх, смак і дотик. У слова «ні того, що в світі» можна вкласти багато значень. І багато церков в останній час стали піднімати питання, яке стосується молоді – про сучасні технології. Ми не раз стикаємося з таким терміном як «віртуальна реальність». Саме ця спокуса стала злободенною. І тому служителі намагаються, щоб «ґудзики нашої сорочки були застібнуті правильно».

Колись для церкви великою проблемою був телевізор. Це був один із перших сучасних способів віртуальної реальності, коли не контрольована інформація потрапляла в дім. І жоден українець не розуміє, як можна жити без телебачення. В чому ж сенс? В тому, що коли людина дивиться телевізор, то вона співпереживає, особливо, коли йдуть серіали. Я працюю на швидкій допомозі і скажу, що коли крутять серіали, то всі пожежники, міліціонери відпочивають. Всі здорові, бо всі дивляться телевізор. Тільки серія закінчується, у нас починається робота. Така закономірність. І всі так хвилюються за головних героїв, ніби вони їхні родичі, члени сім’ї. І хоча люди нічого не можуть змінити в розвитку подій на екрані, вони просто наповнюються непотрібною інформацією. Під впливом фільмів такі люди формують свій світогляд. Мені подобається один вислів: «Люди, які читають книги, будуть керувати тими, які дивляться телевізор». Я хочу сьогодні продовжити: «Ті люди, які читають Біблію, завжди будуть знати істину в порівнянні з тими, хто читає книжки і дивиться телевізор».

Наступний рівень віртуальної реальності – комп’ютерні ігри. Тут трішки інша залежність. Людина разом з тим, що спостерігає щось на екрані, може брати в цьому участь, може керувати чимось, це має назву «інтерактивність». А це затягує. І третій рівень – Інтернет - простір. Коли говорять на цю тему, то є дві думки слухачів. Одні, наче все розуміють, інші - відчувають в собі якийсь спротив. Це відбувається тому, що в людей різні внутрішні, духовні пріоритети. В інтернеті молодь тратить багато часу, щоб поспілкуватися. Це важливий компонент молодого віку. Буває, що люди довго розмовляють в мережі, але коли зустрічаються, то їм важко й два слова сказати. Тобто спілкування в реальному житті немає і це погано. Я не говорю про фото чи статуси на соцсайтах. Але деякі християни, які не можуть показати щось відкрито, виливають все в Інтернет.

Наступний рівень - залежність від он-лайн - ігор, залежність від відчуття пізнання чогось нового. Є кілька ознак залежності:

-        людина заперечує, що вона залежна;

-  забуває про життєво необхідні потреби (їжу, фізіологічні потреби, свіже повітря, сон).  

Зараз світ (навіть не християнський) прирівнює залежність від інтернету до залежності наркотиками, алкоголем і до таких людей відповідно й ставляться.

«Із якими ще проблемами стикається християнин, коли користується Інтернетом?» – запитаєте ви. Перегляньмо заповіді Божі.

Перша: «Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства». Або та заповідь, про яку говорив Ісус: «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша!»(Мар.12:30). Користуючись Інтернетом ми жертвуємо часом, фінансами, здоров’ям (проблеми з хребтом, зором, слухом, харчуванням, сном). Свого часу апостол Павло цитував 68 псалом, щоб пояснити, чому Ізраїль відступив від Бога. «Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої жертовники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі» (Рим.11:3). Зверніть увагу на те, що жертовники, де поклонялися реальному Богові, були зруйновані! Всередині нас є жертовник, який повинен горіти для Бога. На ньому ми повинні приносити Йому жертви. У 8-10 вірші читаємо: «як написано: Бог дав їм духа засипання, очі, щоб не бачили, і вуха, щоб не чули, аж до сьогоднішнього дня. А Давид каже: Нехай станеться стіл їхній за сітку й за пастку, і на спокусу, та їм на заплату; нехай потемніють їхні очі, щоб не бачили, хай назавжди зігнеться хребет їхній!». Як бачимо усе те, що ми зауважили про комп’ютер. Я не говорю, щоб ви сьогодні його викинули. Це ваша особиста справа. Але я змушений сказати, як комп’ютер впливає на вас. Християнин, який витрачає час на соціальні мережі, стає духовно слабким і байдужим до життя церкви.

Друга заповідь: «Хай не буде тобі інших богів пере до Мною!» Її ми порушуємо, якщо жертвуємо Інтернету все, про що говорили вище.

Третя заповідь: «Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно». Її ми порушуємо, коли кажемо, що дивимося християнські сайти та слухаємо гарні радіопередачі, а насправді – закінчуємо нашу мандрівку в інтернет сайтами розпусти.

Четверта: «Пам'ятай день суботній, щоб святити його!» Деякі люди думають, що ходити на служіння в неділю не так вже й потрібно. Можна зайти на сайт якоїсь церкви і подивитися проповіді в режимі он-лайн.

    Заповідь п’ята: «Шануй свого батька та матір свою...» Знаєте, до чого приводить анонімність в Інтернеті? Організувалася культура, яка бажає підірвати авторитет батьків. Підлітки, спілкуючись один з одним, розповідають про своїх батьків, про те, які вони погані і несправедливі по відношенню до них. Тоді складається таке враження, що тато і мама нічого не розуміють, тобто "відсталі". Я вже не запитую, чиї батьки знають пароль до вашої сторінки. Тобто є річ, про яку молодь вважає, що туди ніхто, навіть їхні батьки, не можуть зайти. Туди ж можна заховати щось таємне, але пам’ятайте, що перед Богом все відкрито. А Біблія говорить: «шануй...» І це дуже важливий момент. 

Заповідь шоста: «Не вбивай». По статистиці в Китаї кожний п’ятий засуджений, покараний із-за злочинів пов’язаних з інтернет. Не диво коли люди вбивають друг друга, бо не можуть відрізнити реальний світ від віртуального. Іван пише: «Хто ненавидить брата свого, той братовбивця» (див. 1Ів.3:15). Де хто використовує інтернет, як інформаційну зброю. Я якось прочитав в чаті, як розповідали, що одного брата відлучали від церкви і що говорив з цього приводу пастор. А про таке розказувати не можна! Можливо ви не знаєте, чи не хочете слухати про це, але ваші сторінки і переписування перечитують відповідні служби і це застереження є офіційним.

Заповідь сьома: «Не чини перелюбу!» Це питання, на яке, я думаю, всі вже знають відповідь. Чого не можливо уникнути будь-якому користувачу Інтернету? Споглядання наготи. Надіюся ви пам’ятаєте слова Ісуса: «... кожен, хто на жінку подивиться із  пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб...» (Мт. 5:28). В Старому Заповіті таких просто побивали камінням.

Заповідь восьма: «Не кради» В кого зараз поставлена ліцензійна операційна система? Інші програми? Робімо висновки.

Заповідь дев’ята: «Не свідкуй неправдиво...» Скільки неправди пишуть в Інтернеті! 

Заповідь десята: «Не заздри». В інтернеті діти дивляться на красиві телефони, машини, одяг інші речі. А потім просять батьків усе це їм купити.

Як бачимо, що нині важливо знати, що є від Бога, а що ні. Нам нікуди не подітися від всіх цих технологій. Вже в школі викладають інформатику. Та й на роботі потрібні навики користування комп’ютером. Але інтернет – це мережа, яка об’єднує тисячі тисяч комп’ютерів. І хтось може сказати, що це – джерело інформації, засіб комунікації і до того ж, тепер все безкоштовно! І це дуже притягує. І християн також. Якщо подивитися з духовної точки зору, то крім того, що це велика сітка, це також і велике місто. Там є всі ознаки міста: магазини, інститути, медичні консультації, і своя міліція, злодії, будинки розпусти і т.д. Це величезне місто.

Загадайте, що писав Іван Богослов про Вавилон: «бо лютим вином розпусти своєї він напоїв всі народи!...» (Об.18:3). Як одне місто може розбещувати всі народи?  Зараз, хіба що в джунглях чи високо в горах, де мороз, немає покриття інтернет. Тобто кожен має доступ до розпусти.

  Коли Новуходоносор захоплював державу, то ставив в ньому начальника зі місцевого народу. А щоб підтримувати порядок, він забирав їх полонених дітей до себе у Вавилон. Та зверніть увагу! Забирав талановитих: художників, воїнів, музикантів... Що відбувається зараз? Новітні технології захопили саме талановиту і обдаровану частину християнської молоді! І зовсім не бідну частину, оскільки, щоб придбати ноутбук чи комп’ютер, потрібні чималі кошти. І, знаєте, що робив далі цар Навуходоносор? Коли би хтось із сатрапів став бунтувати, то він би сказав: «Знаєш, твій син в мене у Вавилоні. Я йому дав освіту, роботу. Ти ж подумай!» Або інший метод: Навуходоносор посилав самого сина і той говорив батькам: «Мені там добре. Не потрібно псувати моє положення перед царем!». І цей метод Вавилону діє сьогодні. В багатьох церквах навіть не знають, що говорити на цю тему. Дехто вважає, що не потрібно її навіть порушувати. Це все справа вашого серця і воно попереджає вас про те, що кожен дасть за себе звіт перед Богом. Особливість Шадраха, Мешаха і Авед-Него була в тому, що незважаючи на тих людей, які були поруч, вони залишилися євреями. І коли Господь творив чудеса, то всі говорили: «Це Бог Даниїла!», «Це Бог Шадраха, Мешаха і Авед-Него!». Важливо, щоб сьогодні про нас також сказали: «Оце віруюча людина».

     Як же впоратися з такою ситуацією? Перед церквою є важливий вибір.  Чи всі потрапили до вавилонського полону? Ні, збереглися сини Єгонадава, Рехавового сина, яким батько заповідав: «...не будуйте дому, і не сійте, і не засаджуйте виноградника, і не майте їх, але сидіть у наметах по всі ваші дні, щоб жити довгі дні на поверхні землі, де ви мандруєте!» (Єр.35:7). Тож, коли почули, що йде Навуходоносор, то зібрали свої намети і пішли з тієї місцевості. І коли їх запитали, як їм вдалося не потрапити до полону, вони відповіли, що послухалися слів батька свого. Отож, слухняність батькам – це запорука здорового духовного життя.

 І навіть, коли ізраїльтяни повернулися з полону, то серед них багато було язичницьких жінок, яких вони взяли за дружин. І незважаючи на те, що чоловіки їх любили, кожен повинен був відіслати їх назад у Вавилон. Як вчинити –це вже вам вибирати.

 І ще кілька слів для батьків. Був нещодавно такий випадок в мене на роботі. Батьки поїхали у відрядження, перед тим давши синові кошти на їжу. Невдовзі до батьків зателефонували з лікарні і повідомили про те, що в їхнього сина стався напад епілепсії. Виявилося, що хлопець пішов в інтернет-клуб і просидів там цілий день. Він грав якусь гру, де за його героєм гонився демон і той просто не встиг втекти. І в той час, коли «іграшковий» демон його наздогнав у хлопця стався напад епілепсії вперше в житті. Таких історій багато. Якщо ви, батьки, не розумієтеся в технологіях, то хоча б слідкуйте, в які ігри грають ваші діти. Згадайте, як продають зброю. Чоловік, який бажає купити зброю, бере у магазині довідку, що він хоче придбати зброю, потім йде в психіатричну лікарню за іншою довідкою. Якщо у нього немає ніяких психічних відхилень, така людина йде на курси, щоб навчитися користуватися зброєю, потім в міліцію за дозволом. Ті приходять додому і дивляться на сейф, в якому чоловік зберігатиме зброю і лише потім вони вирішують, дати згоду чи ні. Сучасні технології – це не ніж яким ріжуть хліб чи скоюють злочин, а певною мірою зброя, яку не використовують кожний день, а тільки за потребою. Не давайте дітям розважатися зі «зброєю», - це не небезпечно!

Перспективи віртуального світу не є перспективами церкви. Бо де ж тоді служіння Духа, яке повинно бути в церкві? Наше завдання наближатися до Бога. Тому важливо, щоб ніщо нами не володіло. Згадайте, як батьки вчили нас в дитинстві не прогулюватися там, де ми не знаємо. Не гуляймо у цьому віртуальному «місті», де ми не знаємо, чого очікувати. Поступаймо мудро! Амінь.

З повагою, та щирими молитвами про вас

брат в Господі

кандидат богослов’я Сергій Селецький

Записала та переклала українською: Наталья Бліхар